Китайская народная песня о Мулан в украинском переводе Ивана Франко. Исполняют "Гыч Оркестр" на этно-джаз фесте "Флегеры Львова 2015".
“Дівчина воячка” (Песня о Hua Mulan)
Усі-усі! Усі-усі! Ще раз усі-усі!
Отак біга ткацький човник.
Моу-Лян тче перед дверима;
Рівночасно цика човник
І дівочії зітхання.
Про що думаєш, дівчино?
Чого часто так зітхаєш?
Ні про що вона не дума,
Або й не, що ні про що.
“Вчора бачила я попис:
Собі військо незліченне
Затяга китайський цісар
Із усіх сторін Китаю.
Пописів таких дванадцять.
“Із дванадцяти провінцій,-
В однім ім’я батька мого.
Та немає в нього сина,
Щоб міг рушити до бою,
І немає в мене брата,
Щоб він старший був від мене.
“Завтра піду я до міста
І куплю коня й сідельце,
І, як добрая дитина,
Замість батенька мойого
Я до війська затягнуся”.
Вранці рано попрощала
Свого тата, свою маму,
Бо хотіла на ніч стати
Аж над жовтою рікою.
Дарма кличе батько й мати,-
Їх не чує люба доня;
Чує тільки шум глухий
Жовтих вод Янт-Се-Кіянса.
По дванадцяти роках,
Що тяглися, наче вічність,
Поверта хоробрий вояк
І до цісаря приходить.
На престолі сидить цісар,
Роздає кому похвалу,
А кому уряд почесний,
Кому тисяч унцій срібла.
І її питає цісар,
Чого хоче за заслуги.
Моу-Лян на теє твердо,
Все йому відповідає:
“Не бажаю ні похвали,
Ані уряду, ні срібла,
Лиш верблюда у позику,
Щоб сто миль у дні одному
Міг пройти без відпочинку,
По розлуці довголітній
Щоб заніс мене додому”.
Як почули батько й мати,
Що з війни верта їх доня,
Вийшли радісно за браму
Зустрічать свою дитину.
Як молодші сестри вчули,
Що верта сестра їх старша,
З своїх клітей всі виходять,
Повбиравшись якнайкраще.
А як брат почув молодший,
Що сестра вертає старша,
Зараз ніж почав гострити,
Щоб на пир ягня зарізать.
“Моя мамо дорогая,
Отворіть мою кімнату,
Що від сходу має двері,
Посадіть мене на крісло,
Щоб на захід визирати!
Здійміть з мене ясну зброю,
Дайте одяг мій дівочий,
Поки сестри за дверима
Ждуть, волосся поправляють
Перед дзеркалом і в нього
Новії цвіти вплітають”.
Моу-Лян вийшла з свого дому,
Вибралася у дорогу,
Щоб провідать тих, що з нею,
Стільки літ були при війську.
Дивувалися страшенно
Ті товариші військові,
Що так много літ із нею
У одних рядах ходили,
І ніхто з них не дізнався,
Що Моу-Лян була дівчина.
А Моу-Лян рекла на теє:
“Легко заяця пізнати,
Бо в швидкім бігу він часто
Спотикається й кізли робить,
Легко взнати і зайчицю
По очах витріскооких,
Що перестраху все повні;
Та коли в страху смертельнім
Навзавід обоє скачуть,
Хто тоді пізнати може,
Котре він, котре вона?”
Іван Франко
Перекладено 20-22 липня 1914 року
“Дівчина воячка” (Песня о Hua Mulan)
Усі-усі! Усі-усі! Ще раз усі-усі!
Отак біга ткацький човник.
Моу-Лян тче перед дверима;
Рівночасно цика човник
І дівочії зітхання.
Про що думаєш, дівчино?
Чого часто так зітхаєш?
Ні про що вона не дума,
Або й не, що ні про що.
“Вчора бачила я попис:
Собі військо незліченне
Затяга китайський цісар
Із усіх сторін Китаю.
Пописів таких дванадцять.
“Із дванадцяти провінцій,-
В однім ім’я батька мого.
Та немає в нього сина,
Щоб міг рушити до бою,
І немає в мене брата,
Щоб він старший був від мене.
“Завтра піду я до міста
І куплю коня й сідельце,
І, як добрая дитина,
Замість батенька мойого
Я до війська затягнуся”.
Вранці рано попрощала
Свого тата, свою маму,
Бо хотіла на ніч стати
Аж над жовтою рікою.
Дарма кличе батько й мати,-
Їх не чує люба доня;
Чує тільки шум глухий
Жовтих вод Янт-Се-Кіянса.
По дванадцяти роках,
Що тяглися, наче вічність,
Поверта хоробрий вояк
І до цісаря приходить.
На престолі сидить цісар,
Роздає кому похвалу,
А кому уряд почесний,
Кому тисяч унцій срібла.
І її питає цісар,
Чого хоче за заслуги.
Моу-Лян на теє твердо,
Все йому відповідає:
“Не бажаю ні похвали,
Ані уряду, ні срібла,
Лиш верблюда у позику,
Щоб сто миль у дні одному
Міг пройти без відпочинку,
По розлуці довголітній
Щоб заніс мене додому”.
Як почули батько й мати,
Що з війни верта їх доня,
Вийшли радісно за браму
Зустрічать свою дитину.
Як молодші сестри вчули,
Що верта сестра їх старша,
З своїх клітей всі виходять,
Повбиравшись якнайкраще.
А як брат почув молодший,
Що сестра вертає старша,
Зараз ніж почав гострити,
Щоб на пир ягня зарізать.
“Моя мамо дорогая,
Отворіть мою кімнату,
Що від сходу має двері,
Посадіть мене на крісло,
Щоб на захід визирати!
Здійміть з мене ясну зброю,
Дайте одяг мій дівочий,
Поки сестри за дверима
Ждуть, волосся поправляють
Перед дзеркалом і в нього
Новії цвіти вплітають”.
Моу-Лян вийшла з свого дому,
Вибралася у дорогу,
Щоб провідать тих, що з нею,
Стільки літ були при війську.
Дивувалися страшенно
Ті товариші військові,
Що так много літ із нею
У одних рядах ходили,
І ніхто з них не дізнався,
Що Моу-Лян була дівчина.
А Моу-Лян рекла на теє:
“Легко заяця пізнати,
Бо в швидкім бігу він часто
Спотикається й кізли робить,
Легко взнати і зайчицю
По очах витріскооких,
Що перестраху все повні;
Та коли в страху смертельнім
Навзавід обоє скачуть,
Хто тоді пізнати може,
Котре він, котре вона?”
Іван Франко
Перекладено 20-22 липня 1914 року
